Нові та старі традиції Різдва. Етнолог про те, як святкували українці
Сезон зимових свят в Україні розпочинається всередині грудня.
Його початком слугує День святого Миколая, а згодом починається новорічно-різдвяний період.
Щодо Різдва, то тут є кілька варіантів – одні святкують його 25 грудня – за григоріанським стилем. Інші – 7 січня, як це заведено за юліанським календарем.
В ніч з 31 на 1 січня ми звикли святкувати Новий рік, проте так було не завжди.
Раніше українці святкували прихід нового року з 13 на 14 січня, тобто після Різдва.
Дата святкування змінили у 1918 році, щоб зустріти початок року разом з іншими країнами Європи – за григоріанським стилем.
Проте давня традиція не зовсім забулась, тому 13 числа, на Меланки, свято збереглося під назвою Старий Новий рік.
Про особливості українських традицій на новорічно-різдвяний період “Українській правді. Життя” розповіла етнологиня Наталія Громова.
У першому тексті розповідаємо саме про Різдво.
Різдвяні традиції
Велика частина зимових традицій припадала саме на Різдво, яке передувало іншим святам.
Різдво для українців – це дуже родинне свято, тому більшість обрядів проводилися у вузькому сімейному колі.
Дуже важливо, щоб в цей день всі рідні зібрались за одним столом.
“Всі хто є жителями хати, навіть той, хто тимчасово виїхав на навчання чи заробітки, але не створив нової сім’ї і переїхав – повинні бути в купочці.
Є вірування, що людина буде блукати цілий рік, якщо на Різдво залишиться сама.
А ще в цей день не можна було сваритися взагалі, навіть якщо хтось з кимось побив горшки, потрібно було себе тримати в руках, а краще помиритися”, – зауважує Наталія Громова.
За її словами, долучатися до обряду повинні були всі члени сім’ї, бо якщо хтось з родичів чи односельчан проігнорував би традиції, то за віруваннями, це могло накликати біду на всіх жителів.
В деяких регіонах навіть були спеціальні обряди, які мали забезпечити лад в сім’ї на наступний рік.
“У бойків прийнято обв’язати стіл залізним ланцюгом і топтатися по ньому ногами – це на здоров’я і щоб вся сім’я трималась купки, ніхто нікуди не пропав і не зник.
А також, щоб худоба трималася разом і ходила одна за одною.
Також на ранок Різдва до купи зв’язували всі ложки – це теж означало, що вся родина тримається купи“, – пояснює Наталія Громова.
При цьому багато традицій було пов’язано не тільки з днем Різдва, а й Cвятвечором, який проходить напередодні.
Етнологиня розповідає, що обряди поділялися на дві категорії. Одні стосувалися підготовки, а інші – безпосередньо святкування.
“Все те, що відбувається до сходження першої зірки – тривала підготовка.
Вона також несе в собі ідею не лише підготувань, а саме програмування добробуту та врожаю на майбутнє“, – пояснює експертка.
Одним із таких обрядів було лякання дерев. За віруванням, це мало забезпечити їхню родючість на наступний рік.
Провести такий обряд потрібно було в обідній час перед святковою вечерею.
“Господар із кимось з домашніх брали сокиру і йшли до цього дерева, там починали між собою діалог.
Господар замахувався на це дерево і погрожував, що якщо воно не буде родити – то на наступний рік його зрубають.
А дитина чи дружина від імені дерева відповідали, щоб не рубав, бо на наступний рік буде обов’язково рясно родити”, – розповідає дослідниця.
Крім того, до свят хата мала бути чисто прибраною і святково декорованою.
“Хату притрушували сіном або соломою і прикрашали рушниками – це було святково, урочисто і створювало атмосферу свята.
Зараз вирізають сніжинки з паперу, а раніше то теж було і називалося витинанки.
Це не обов’язково були сніжинки, часто геометричні узори, якими прикрашали хату”, – зауважує дослідниця.
Важливим елементом декору також був дідух – один з основних символів Різдва.
“Наш традиційний дідух – це просто сніп із жита чи пшениці, додатково там могли бути ще якісь трави.
Було дуже важливо, щоб цей сніп проходив через основні точки календарного року.
Тому це був або обжинковий сніп, зібраний з поля останнім, або перший – зажинковий. Він уже містив у собі ідею врожаю”, – пояснює Наталія.
В хаті його ставили на найвидніше місце – на покутті, біля столу, де стоять ікони.
Кожного року потрібно було зібрати врожай та зробити новий дідух, бо попередній втрачав свою силу.
Після Водохреща зерно з дідуха додавали до зерна, яке буде засіватися першим. А солому від самого дідуха віддавали худобі або палили.
Загалом новорічно-різдвяний період був для українців дуже важливим, тому з початку свят на 12 днів заборонялася будь-яка велика робота. Можна було лише готувати їсти або поратись біля худоби.
Було багато табу для самого Святвечора.
“Наприклад, не можна позичати. Це стосується тієї ж логіки, що як почнеш – так і проведеш, тобто весь рік позичатимеш і будеш бідним.
Також вважалося, що якщо людина приходить 6 січня позичати, то має якісь злі наміри, або є відьмою”, – зазначає Наталія.
Загалом нечиста сила і різноманітні обереги від неї – це також частина традиційної культури різдвяних свят в українців.
“Був звичай кликати до хати всяку нечисту силу, вовка, ведмедя, горобця, морозу – всіх тих, кого люди впродовж цілого року боялися і не хотіли їхньої присутності.
Вони кликали їх до святої вечері, а в кінці казали: “Як не прийдеш тепер, то щоби весь рік не приходив, за морем твоя вечеря”.
Люди вважали, що це буде оберегом на цілий рік”, – розповідає етнологиня.
У нашій культурі оберегом від нечистої сили також вважається залізо.
“У гуцулів я бачила під столом ярмо, у якого запрягають волів. Вони заносять, якийсь сільськогосподарський реманент, зроблений із заліза.
Навіть і в дідух іноді вставляли коси, граблі, чи серпи.
Одночасно, воно несло в собі сенс оберегу, який відлякує нечисту силу, і дає здоров’я, а також знаряддя, яке в наступному році має зібрати багато врожаю”, – пояснює дослідниця.
Деякі предмети для наших предків мали символічне значення, тому їм знаходили місце на святковому столі, або під ним. Найпопулярніше – це часник та гроші.
“В копійок дуже прозора мотивація, тут не треба далеко ходити – це на багатство. Їх могли класти під ритуальні хліби, під дідух, під скатертину разом із соломою та часником.
Вранці на Різдво або Новий рік копійки клали у воду, а потім нею вмивалися – так звана контактна магія.
З часником порівняно просто теж, він асоціювався з поняттям здоров’я.
Іноді часник їли першим, перед кутею, хоча це траплялося рідко”, – пояснює експертка.
Наталія розповідає, що всі традиції та обряди на Святвечір, мали прив’язку до того, щоб дізнатися майбутню долю і закликати добробут та врожай.
Наприклад, брали хліб, котили від столу до прогу і дивилися яким боком він впаде. Таким чином можна було визначити буде врожай чи неврожай.
Перш ніж їсти кутю, її тричі підкидали на ложці, щоб вона прилипла до стелі, якщо більше зернят – то буде врожай, а якщо маку – роїтимуться бджоли.
В цей час також спостерігали за погодою, зокрема, якщо зоряне небо – то буде урожайний рік.
Проте найважливіше віщування щасливої долі у нас пов’язувалось із приходом колядників.
“Не пустити їх у домівку було дуже поганою прикметою.
Їх не пускали лише, якщо в родині хтось нещодавно помер і був період жалоби.
Господарі були переконані, що якщо колядники не завітають, то добра на наступний рік не буде”, – зауважує Наталія Громова.
Що стосується врожаю та худоби, то багато обрядів проводилося саме із святковими стравами.
“Коли господиня несла кутю, вона повинна була кудкудакати як курка.
Або під час святої вечері дітей заганяли під стіл і вони мали кричати голосами тих тварин, які були в сім’ї – щоб вони велися.
У регіонах, де збирали гриби, була така ритуальна дія – розсипати цукерки або сушені гриби по соломі і шукати, промовляючи різні слова. Тоді вірили, що влітку чи восени можна буде їх легше знайти.
Також треба було накласти багато хлібів, щоб господар за ними ховався і питав дітей, чи вони його бачать.
Господар мав сказати “щоб і на наступний рік не бачили”. У розумінні, що має бути так багато хліба, що за ним можна сховатися”, – розповідає етнологиня.
Крім того, для українців Різдво – це також про поминання померлих. Їх “запрошували” на вечерю, залишали для них страви та навіть столові предмети.
Що готують на святковий стіл
До їжі в українців завжди було особливе ставлення.
М’ясні страви завжди асоціювалися зі святом, тому на Різдво та Великдень різали свиней.
“У нас дуже різко відрізнялась їжа в будні та у свята.
Люди їли порівняно мало, бідні люди переважно не доїдали в будні.
Проте вони не розподіляли їжу, щоб вистачало потрошки на кожен день, а залишали так, щоб було багато на свята.
В святкові дні потрібно було не просто наїстися, а об’їстися.
Це теж було пов’язане з магією першого дня – як почнеш рік, так і проведеш”, – розповідає етнологиня.
Новорічна вечеря раніше називалась Щедра кутя або Щедрий вечір.
“Ця вечеря не передбачає якихось обов’язкових страв, головне, щоб було багато м’ясного”, – зазначає Наталія.
Порте усім святам передував певний період посту, зокрема вечеря на Святвечір перед Різдвом обов’язково повинна бути пісною.
“За традицією цілий день перед Святвечором взагалі не потрібно їсти.
А вже на вечері, що напередодні Різдва, має бути 12 страв. Я зустрічала цифру і 9 та 7 – вони мають бути пісними, – розповідає етнологиня.
Хоча кожен регіон та село мають свої гастрономічні традиції на різдвяний період, є універсальні та обов’язкові страви.
“Кутя, узвар та традиційний хліб – це те, що має бути обов’язково.
Все решта на святу вечерю має бути пісним – капуста, картопля, горох, гриби, солоні продукти”, – розповідає пані Наталя.
Кутя мала особливе значення, оскільки пов’язана з культом предків та їхнім вшануванням.
“Люди не просто вшановували предків, а були впевнені, що вони від них залежать, а померлі продовжують впливати на життя своїх родичів.
З напоїв важливою стравою є узвар – компот із сухофруктів яблук, груші, вишні, сливи. Є навіть традиція додавати цей узвар у кутю, щоб вона була рідка”, – розповідає дослідниця.
В деяких регіонах також готують рисову або ячну кутю, але за словами етнологині, це не зовсім традиція, а примусова міра. Люди використовували для куті інші крупи, коли не могли придбати головного інгредієнту – пшеницю.
Крім того, на святковому столі обов’язково має бути хліб. При цьому немає якогось одного виду – існує багато локальних варіацій.
“На весілля ритуальний хліб називається короваєм, на Великдень – це паска, а на Різдво назви дуже різноманітні: калач, книж, душа, лежень, обертух, бухон, струцлі.
А у Карпатах хліби взагалі називають Василь і Меланка, як чоловіче і жіноче начало – це два хліби, які кладуться один на одний, корочун або кричун.
Все це той хліб, який котять і дивляться як він впаде.
Його не їдять протягом цілих свят, він просто стоїть, і лише на Новий рік у нього обрізали край, якщо могли то жували, але переважно віддавали худобі”, – розповіла етнологиня.