День пам’яті жертв Голокосту: Скільки гетто й таборів існувало на Рівненщині
Джерело: ОГО
Сьогодні, 27 січня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.
На території Рівненської області німецькі окупанти створили розгалужену систему місць примусового утримання для різних категорій населення. За нашими підрахунками, тут функціонувало 21 ґетто, 6 таборів для цивільного населення, 17 таборів для радянських військовополонених та велика кількість тюрем. Саме за допомогою цієї карально-репресивної системи реалізовувалась злочинна політика гітлерівського режиму на окупованих українських землях, пише Олександр Пагіря, науковий співробітник Музею тоталітарних режимів “Територія Терору”
Насамперед, непоправних втрат під час Голокосту зазнала єврейська громада регіону, так і не відновившись після війни. Найбільші ґетто функціонували у Рівному, Дубно, Сарнах, Здолбунові, Корці, Костополі, Тучині. Більшість створених нацистами в цьому регіоні ґетто функціонували протягом нетривалого часу (від кількох місяців до року) і були ліквідовані до кінця 1942 р. Акції з масового знищення євреїв (переважно шляхом розстрілу у спеціально підготовлених місцях) відбувалися хвилеподібно по всьому регіону від кінця 1941 р. до осені 1942 р., досягнувши піку в липні-жовтні 1942 р. Наслідком цього стало майже тотальне винищення єврейського населення у Рівненській області. Голокост пережили понад 1 тис. місцевих євреїв. Поодиноким євреям вдалося вирватися з ґетто, переховуватися в лісах аж до приходу Червоної армії, уникнути страти шляхом підробки документів чи вихрещення, вступити до лав радянських партизанських загонів чи відділів УПА.
Жахлива доля в період нацистської окупації спіткала тут і радянських військовополонених. Нехтуючи міжнародними угодами та конвенціями щодо військовополонених, керівники нацистської Німеччини виробили власні «правила» поводження з ними. У Рівненській області табори військовополонених були створені в 17 містах: у Рівному, Дубно, Острозі, Корці, Костополі, Здолбунові та ін. Умови утримання радянських військовополонених, які тут перебували, не відповідали жодним цивілізованим вимогам. Їх дуже погано годували, в зимову пору був відсутній обігрів приміщень (там, де вони були), полонені не мали потрібного теплого одягу, їх виснажували різноманітними земляними та іншими господарськими роботами, били, катували, морили голодом, знущалися, практично не надавали медичної допомоги. Стратегічний план нацистів у 1941–1943 рр. полягав у тому, щоб знищити численний контингент радянських військовополонених за допомогою створення відповідних умов для цього, зокрема йшлося про так званий «голодний план». За оцінками обласних комісій для розслідування злочинів нацистів у роки війни, в таборах на території Рівненської області померло чи було страчено 67 тис. 996 осіб. Репресивна політика нацистів, масові вбивства на очах у мирного населення спричинили неприязнь, розчарування новою владою серед широких верств місцевого населення та спонукали до пасивного й активного опору окупантам, сприяли консолідації антинацистських сил.
Кількість відправлених на примусові роботи до Третього Рейху із території області становила 22 тис. осіб, що є найменшим показником порівняно з іншими областями України. Ймовірно, масовій трудовій експлуатації місцевого населення завадила активна діяльність в регіоні рухів Опору різного спрямування (українського та польського підпілля, радянського партизанського руху), які, з одного боку, протидіяли вивезенню населення на роботи до Німеччини (особливо активною в цьому була УПА, яка в 1943 р. фактично зірвала поставки «східних робітників» із території Волині), а з іншого, намагалися використати місцевий людський ресурс для власної користі. У відповідь на активний повстанський спротив німці розпочали застосовувати масовий терор проти мирного населення. За даними І. Патриляка, тільки від 9 червня по 26 липня 1943 р., під час проведення антиповстанської операції на Волині, нацисти та їхні союзники розбомбили з літаків, повністю або частково спалили 71 українське і чеське село, вбивши при цьому понад 1,5 тис. селян, стративши в містах до 2 тис. ув’язнених, зокрема з числа міської інтелігенції.
За радянською статистикою, у Рівненській області під час німецької окупації гітлерівці та їх союзники вбили 175 тис. 133 осіб, або 15,4 % від довоєнної кількості населення.
Насамперед, непоправних втрат під час Голокосту зазнала єврейська громада регіону, так і не відновившись після війни. Найбільші ґетто функціонували у Рівному, Дубно, Сарнах, Здолбунові, Корці, Костополі, Тучині. Більшість створених нацистами в цьому регіоні ґетто функціонували протягом нетривалого часу (від кількох місяців до року) і були ліквідовані до кінця 1942 р. Акції з масового знищення євреїв (переважно шляхом розстрілу у спеціально підготовлених місцях) відбувалися хвилеподібно по всьому регіону від кінця 1941 р. до осені 1942 р., досягнувши піку в липні-жовтні 1942 р. Наслідком цього стало майже тотальне винищення єврейського населення у Рівненській області. Голокост пережили понад 1 тис. місцевих євреїв. Поодиноким євреям вдалося вирватися з ґетто, переховуватися в лісах аж до приходу Червоної армії, уникнути страти шляхом підробки документів чи вихрещення, вступити до лав радянських партизанських загонів чи відділів УПА.
Жахлива доля в період нацистської окупації спіткала тут і радянських військовополонених. Нехтуючи міжнародними угодами та конвенціями щодо військовополонених, керівники нацистської Німеччини виробили власні «правила» поводження з ними. У Рівненській області табори військовополонених були створені в 17 містах: у Рівному, Дубно, Острозі, Корці, Костополі, Здолбунові та ін. Умови утримання радянських військовополонених, які тут перебували, не відповідали жодним цивілізованим вимогам. Їх дуже погано годували, в зимову пору був відсутній обігрів приміщень (там, де вони були), полонені не мали потрібного теплого одягу, їх виснажували різноманітними земляними та іншими господарськими роботами, били, катували, морили голодом, знущалися, практично не надавали медичної допомоги. Стратегічний план нацистів у 1941–1943 рр. полягав у тому, щоб знищити численний контингент радянських військовополонених за допомогою створення відповідних умов для цього, зокрема йшлося про так званий «голодний план». За оцінками обласних комісій для розслідування злочинів нацистів у роки війни, в таборах на території Рівненської області померло чи було страчено 67 тис. 996 осіб. Репресивна політика нацистів, масові вбивства на очах у мирного населення спричинили неприязнь, розчарування новою владою серед широких верств місцевого населення та спонукали до пасивного й активного опору окупантам, сприяли консолідації антинацистських сил.
Кількість відправлених на примусові роботи до Третього Рейху із території області становила 22 тис. осіб, що є найменшим показником порівняно з іншими областями України. Ймовірно, масовій трудовій експлуатації місцевого населення завадила активна діяльність в регіоні рухів Опору різного спрямування (українського та польського підпілля, радянського партизанського руху), які, з одного боку, протидіяли вивезенню населення на роботи до Німеччини (особливо активною в цьому була УПА, яка в 1943 р. фактично зірвала поставки «східних робітників» із території Волині), а з іншого, намагалися використати місцевий людський ресурс для власної користі. У відповідь на активний повстанський спротив німці розпочали застосовувати масовий терор проти мирного населення. За даними І. Патриляка, тільки від 9 червня по 26 липня 1943 р., під час проведення антиповстанської операції на Волині, нацисти та їхні союзники розбомбили з літаків, повністю або частково спалили 71 українське і чеське село, вбивши при цьому понад 1,5 тис. селян, стративши в містах до 2 тис. ув’язнених, зокрема з числа міської інтелігенції.
За радянською статистикою, у Рівненській області під час німецької окупації гітлерівці та їх союзники вбили 175 тис. 133 осіб, або 15,4 % від довоєнної кількості населення.