19°

Дизель, бензин, електрика, газ: скільки енергоресурсів отримує Україна від Росії

Після кількох “газових воєн”, перекриття вентилів і блокад, і, врешті, після подій 2014 року та тим, що вони принесли, Україна й надалі має залежність від російських енергоносіїв.

Десь ця залежність впадає в очі, а десь є менш очевидною, але не менш небезпечною.

Чого і скільки бракуватиме Україні, якщо прогнози про напад Росії справдяться, а надходження російських енергоносіїв припиниться?

Що з пальним для авто, танків та літаків?

Весь попередній тиждень ціни на нафту у світі невпинно йшли вгору, наблизившись до 100 доларів за барель вперше від 2014. Проте 15 лютого трохи відкотилися назад – “аж” до 95-96 доларів.

Росія є одним зі світових лідерів у видобутку нафти і газу, а відтак, все що стосується її можливого вторгнення в Україну, неабияк турбує учасників ринку.

Крім того, що світові ціни на нафту близькі до семирічних максимумів, а Україна залежить від імпорту нафтопродуктів, для України є і ще одна погана новина, чи радше перманентна проблема.

Головними постачальниками нафтопродуктів до України є Білорусь та Росія. Так було до 2014 року, і так залишилося донині. За даними Консалтингової групи А-95, у 2021 році разом ці дві країни поставили на український ринок дві третини бензинів та дизелю.

Третім найбільшим постачальником пального до України є Литва, яка – забезпечує близько 9% ринку дизпалива та 11% бензину.

Хоча обсяги поставок звідти є у рази меншими, ніж з двох перших країн, саме литовські нафтопродукти були реальною надійною альтернативою імпорту для України. Звідти ж Україна отримувала і до 16% авіапального.

Проте від 7 лютого Білорусь заборонила залізничний транзит нафтопродуктів, хімічних та мінеральних добрив, завантажених на станціях “Литовських залізниць”. Нині і постачальники, і покупці працюють над розробкою альтернативних маршрутів, проте це не легко, та й на ціні палива відбивається.

А нещодавно білоруський лідер Олександр Лукашенко попередив, що у разі ескалації конфлікту з Росією, Білорусь припинить постачання енергоресурсів до України.

“Якщо ви (Україна – Ред.) зіткнетеся з Росією, ми будемо не з вами. Ми відріжемо всякі поставки не тільки ПММ (паливно-мастильні матеріали – Ред.), з Росією разом і електрику”, – заявив Лукашенко.

ПАТ “Укртатнафта”, що володіє Кременчуцьким НПЗ, заявила про готовність повністю задовольнити попит на вітчизняному ринку бензину на тлі припинення поставок з Литви і можливого припинення поставок з Білорусі. Але від часу заснування компанії у 1994 році їй не особливо вдавалося “перебити” конкурентів з-за кордону.

А до речі, що з електрикою?

На відміну від нафтопродуктів частка російської та білоруської електроенергії в українському енергобалансі здається мізерною.

У 2020 році, за даними голови парламентського енергетичного комітету Андрія Геруса, імпорт звідти не перевищував 0,15%.

За весь 2021 рік, за даними “Укренерго”, Україна імпортувала ще на чверть менше електрики від північно-східних сусідів. Весь імпорт електрики становив 1,1% всього електроспоживання в країні, і майже 70% імпорту припало на Білорусь. 10% дала Росія.

Найбільший імпорт припав на морозний лютий минулого року. Проте після скандалу довкола імпорту електрики з Росії та Білорусі від травня до листопада він був заборонений. Але рекордні ціни на газ та відсутність запасу на українських ТЕС змусила Україну відновити імпорт електрики. Лише з Білорусі, але в аварійному режимі.

Тоді як українські АЕС беруть на себе головний “удар” забезпечення економіки струмом, навантаження пікових годин від осені 2021-го покривається саме імпортом, і часто – саме з Білорусі.

Відсутність імпорту в потрібний момент може означати аварійні відключення електрики.

Загалом Україна від радянських часів і досі входить до спільної з Росією та Білоруссю енергосистеми. І давно – ще від 2005-го – планує від’єднатися від неї на користь європейської.

Наразі “синхронно” з Європою працює лише так званий “бурштинський енергетичний острів” – на базі Бурштинської ТЕС на заході України.

Приєднання решти української енергосистеми поки що заплановано на початок 2023 року. Але для цього у 2022-му українська система має пройти серйозну перевірку та сертифікацію. Одна із умов – повне відімкнення від спільної системи з Білоруссю та Росією і робота впродовж певного часу в автономному режимі.

Якщо все йтиме за планом, то перше таке відключення має відбутися 24-26 лютого, аби подивитися, як працює українська система у період підвищеного навантаження.

Якщо ж від’єднання відбудеться, але назад “приєднатися” вже не вдасться через ескалацію конфлікту, за оцінками Андрія Геруса, Україну очікує дефіцит електрики у 900 МВт-год. Це більше, ніж дають Київські ТЕЦ-5 та 6, які забезпечують електрикою і теплом українську столицю.

(Не)повна газова незалежність

Власним видобутком Україна покриває до двох третин своїх потреб у газі.

Від листопада 2015 року Україна не купує газ в Росії. Проте левова частка поставок з Європи здійснюється за так званим “віртуальним реверсом”: Україна відбирає з трубопроводів те, що йде у західному напрямку, в обмін на такі ж обсяги газу з Європи на схід.

За підсумками 2021 року частка “віртуального реверсу” (backhaul) – майже 90% всього імпорту, який загалом становив 2,56 млрд кубів.

Але Росія постійно зменшує обсяги транзиту українським маршрутом.

Голова Оператора ГТС України Сергій Макогон твердить, що за чинною транзитною угодою з “Газпромом”, потужності на точках входу до української ГТС заброньовані на річній основі.

У січні 2022 року обсяг бронювання складав 3,4 млрд кубів газу. Проте за підсумками січня фізичний транзит російського газу через Україну до Європи становив лише 1,664 млрд кубів — вполовину менше заброньованих потужностей.

“І це не зважаючи на надвисокі ціни на газ у ЄС та постійні обіцянки збільшити постачання газу до ЄС”, – написав Сергій Макогон у Facebook.

Російський “Газпром” відмовився бронювати додаткові транзитні потужності через Україну на березень, а також потужності польської ділянки газопроводу “Ямал-Європа”.

З іншого боку, Україна намагається збільшити “справжній імпорт” газу. За даними голови ОГТСУ, від початку лютого добовий обсяг імпорту складає 13,5-14 млн кубів. Більша частина імпорту надходить з Угорщини – в середньому 5,5 млн кубів. Трохи менше – близько 5 млн кубів надходить зі Словаччини, решта – в основному віртуальним реверсом з Польщі.

Проте треба враховувати, що наразі імпорт обмежений як незвичайно теплою погодою і зменшенням споживання газу в Україні, так і надвисокими цінами на газ у Європі.

Крім того, вихід “Нафтогазу” за валютою для цих закупівель на ринок вже трохи “натис” на курс гривні, зазначають експерти.

Вугілля: від блокади суходолу до блокади портів

Брак запасів вугілля на українських ТЕС та імпорт вугілля став головною темою цього осінньо-зимового періоду.

За даними митниці, до листопада 2021 року частка Росії в українському вугільному імпорті становила 65,5% (проти 60% у 2020). Але з листопада Росія припинила експорт енергетичного вугілля до України, а згодом заблокувала і поставки з Казахстану.

Критичну ситуацію із запасами вугілля для ТЕС вдалося трохи виправити завдяки імпорту практично з усього світу – від США і Колумбії до Австралії.

Проте левову частку цього вугілля привозили в Україну танкери – до портів у Чорному та Азовському морях. А вони могли б бути заблокованими для вантажних суден через російські військові навчання з 13 по 19 лютого.

В Адміністрації морських портів України твердять, що блокаді портів вдалося запобігти.

“Завдяки спільним зусиллям та швидкому реагуванню ми не допустили блокування роботи Чорноморських портів України. Визначений завдяки проведеному дослідженню коридор гарантує суднам безпечний прохід Одеською затокою”, – запевняють у АМПУ.

Там також наголошують, що у коридорі, визначеного для безпечного заходу торгових суден в українські порти, “глибина підтверджена на рівні 15-22,5 метри”.

Проте оглядачі, що коментували тему російських навчань і блокади українських портів наголошували, що для безпечного проходу більшості вантажних суден – і тих, що ввозять вугілля, і тих, що вивозять зерно – потрібна глибина має становити не менше 20 метрів.

АЕС: ТВЕЛ проти Westinghouse

Атомна енергетика і раніше забезпечувала до половини потреб України у струмі. А цієї зими вона взяла на себе головний удар через захмарні ціни та брак газу, вугілля та нафти.

30 січня цього року вперше за всю історію в Україні запрацювали всі 15 блоків на чотирьох АЕС.

Але і їм також потрібне пальне. А воно до недавнього часу також надходило лише з Росії.

Від міжурядової угоди України зі США про постачання американського пального на українські АЕС у 2000 році до підписання першого контракту з американською компанією Westinghouse минуло вісім років.

Нині, як повідомляють в “Енергоатомі”, пальне Westinghouse для реакторів ВВЕР-1000 уже використовують на шести з 15 енергоблоків українських атомних електростанцій, 13 з яких оснащені реакторами ВВЕР-1000. До кінця 2022 року на американське пальне хочуть перевести ще два блоки.

Таким чином, поки що на російському ядерному пальному – виробництва ТВЕЛ – працюють понад половина атомних блоків в Україні. Але швидко замінити його американським не вдасться навіть за найсприятливіших обставин – уранові збірки американців та росіян мають різний дизайн, тож кожен блок, де відбувається заміна, проходить модернізацію та перевірку безпеки.

Втім, як заявив нещодавно керівник “Енергоатому” Петро Котін, за безпековим протоколом, у разі військового конфлікту на території України атомні станції мають бути відключені і залишатимуться “розвантаженими” до “завершення загрози”.