Історія 59-річної «Квітка» з 10 дітьми і 19 онуками, яка служить у 104 бригаді ТрО Рівненщини

У лавах 104 бригади територіальної оборони Рівненщини служить жінка, історія якої вражає навіть у часи, коли щодня з’являються нові приклади людської стійкості. Її звати Марія Василівна, позивний — «Квітка». Вона має десятьох дітей, дев’ятнадцятьох онуків і… фронтову кухню, де готувала на сотні бійців. Сьогодні їй 59, і вона досі в строю.

До війни Марія працювала маляром-штукатуром на Волині, у селі Здомишель Ратнівського району. Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення, без вагань стала до лав ЗСУ. Її зброя — не автомат, а ложка, каструля та сила волі: на передовій вона кухар. І не просто кухар: у розпал бойових дій жінка готувала перші та другі страви по 50 літрів на кожне — для 700 людей.

«Коли бахкало — мусили ховатися. Але готувати не припиняли. Бо бійцям треба їсти. А хто, як не я?» — розповідає Квітка.

Сьогодні вона служить у роті резерву своєї бригади.

Втім, фронт не залишився безслідним. На Бахмутському напрямку в жінки стався гіпертонічний криз — тиск підскочив до 280 на 180. Вона тимчасово втратила зір, перенесла операції на очі та ноги, проходила лікування у Володимирці. Але каже:

«Не шкодую, що пішла в армію. І якщо потрібно — пішла б ще раз. Бо вірю в Україну».

Марія Василівна — бабуся з 41 року. Наймолодшому її сину — 27, найстаршій доньці — 40.

«Кажу: поки я служу — діти мають бути вдома. Я — мати й бабуся, яка не боїться брати на себе відповідальність».

У червні вона виходить на пенсію. Планує повернутися додому, збирати гриби та ягоди, няньчити онуків. Але додає:

«Як треба буде — завжди допоможу. Побратимів провідуватиму. Вони — мої діти тепер теж».

Її Перемога — це спокій.

«Щоб діти й внуки спали спокійно. Перемога — це мир. І я вірю, що він буде».

Марія «Квітка» — це не просто жінка з фронту. Це уособлення незламної української волі та глибокої материнської любові, яка готова захищати навіть ціною власного здоров’я.