Історія хлопця з Костополя: у неповні 20 вперше дешифрував ієрограф майя, а в неповні 40 – перший заступник міністерки освіти та науки

Джерело: Вісті Рівненщини

9-річного Юру Полюховича з Костополя на Рівненщині тягнуло до загадкових споруд давнини. Причину він і сам пояснити не в змозі, пише Українська правда. Життя. 

Спершу захоплювався давнім Єгиптом. Почав вивчати тамтешні ієрогліфи, але вони швидко набридли. 

Згодом почитав трохи про шумерів і клинописні тексти, навіть виготовив для шкільного музею копії клинописних глиняних табличок з бібліотеки царя Ашшурбаніпала (бібліотеку заснували більш ніж 600 років до нашої ери).

За таку творчість Юру насварила мама. Бо таблички випалював над домашньою газовою плитою і замурзав поверхню.

Він був допитливою дитиною. Зробив макет трипільської хати у розрізі, спалив кілька пар штанів під час хімічних експериментів. Хлопчисько!

Хотів стати хіміком, аж поки не натрапив на книжку Войтеха Замаровського “Їх величності піраміди”. Там прочитав, що піраміди є не лише у Єгипті, але й в інших частинах світу. Вау!

Цього було достатньо, щоб розпалити юнацьку цікавість і взяти в районній бібліотеці науково-популярні книжки на цю тему. Читав і не міг відірватися.

В 11-річному віці Юра відкрив для себе іншого Юрія. Кнорозова. Радянського вченого з Харкова, який першим дешифрував писемність стародавньої цивілізації майя. Ніхто до нього не міг зрозуміти секрет їхньої писемності. 

Вклад Юрія Кнорозова такий значний, що у Мексиці та Гватемалі йому встановили кілька пам’ятників та назвали його іменем науковий центр.

Кнорозов казав: “Те, що придумано людським розумом, людським розумом може бути розгадано”. А Юра любив загадки.

Як казав Наполеон: “Немає нічого гіршого за легкі перемоги”, – цитує Юрій Полюхович. 

Людина, яка хоче чогось досягти, має ставити собі якусь задачу. Хтось простіші собі ставить, мене ж завжди цікавило розплутування дуже складних”.

Писемність майя унікальна. Візуально – це малюнкове письмо, а по суті – ієрогліфічне (комбінація фонограм – знаки-склади – та ідеограм – знаки, слова), а не алфавіт, як ми звикли в українській чи англійській мовах. А ще це найскладніша система писемності в світі.

Фактично, кожен писар мав свій стиль. Основні ідеї зберігали, але це ж малюнкове письмо: там рука, там нога, там голова тварин… І намальовані можуть бути рука, риба чи голова, а мається на увазі щось зовсім інше.

“Чим більше хочеш сподобатись царю, тим більше ти хочеш випендритись, і це важче розшифровувати”, – сміється вчений, розповідаючи про тамтешніх писарів.

Писемність майя його захоплювала, адже Юра ще й любив малювати. У 8 класі акварельними фарбами змальовував копії кодексів майя. 

“Мене цікавили інки, ацтеки, інші народи. Але майя найбільш, бо їх можна досліджувати за історичними джерелами, які вони ж і залишили.  Писемність давніх майя дуже складна, але надзвичайно красива“.

Наразі відомо про 1206 знаків писемності майя, це всі знаки, створені цією цивілізацію за період її існування. Вчені дешифрували близько половини.

 

 

Ритуал заклинання бога К’авііля, одвірок 14 з Йашчілана (Мексика)б 741 р. н.е. фото Юрія Полюховича

 

Єдиної держави майя не було. Але була спільна культура, мова, писемність, релігія та боги-улюбленці (у кожному царстві майя – свої).Розквіт цивілізації майя припав на 600-700 роки нашої ери, а її завершення – близько 900 рік н.е.

Майя відомі своєю унікальною архітектурою. Коли у XIX столітті дослідники почали розкопки, їх здивувало, що архітектура майя дуже якісна, не завалені навіть дахи. Майже в ідеальному стані.

Накум — руїни міста цивілізації майя в департаменті Петен. Назва перекладається як “Дім горщику”, фото з Facebook Юрія Полюховича

В кожному місті були різні типи пірамід. Найвідоміша – піраміда Кукулькана. Входить до списку “нових 7 чудес світу”.

Храм Кукулькана або Пернатого Змія, Чічен-Іца, Юкатан, фото Юрія Полюховича

У деяких містах майя навіть фільтрували воду. Брудну дощову воду пропускали через спеціальні фільтри з піску і каменю. Але у 70-х роках ХХ століття у Гватемалі, де мешкали стародавні майя, були бойові дії. Де війна – там мародерство. Тож спадщину майя розграбовували і продавали на чорному ринку за шалені кошти.

Вони одягаються в традиційний одяг не тільки для туристів, але й шанують предків в побуті. Попри поширений міф, майя не вимерли. На цих територіях досі живуть понад 6 мільйонів їхніх нащадків.

В ізольованих селах досі використовують календар майя, як і 2000 років тому. 

Зараз, коли просвічують джунглі (система аеросканування LIDAR), знаходять десятки тисяч нових будівель, невідомих науці, з храмами, палацами… 

Народ майя донині живе поруч з руїнами цивілізації їхніх предків”. 

Одна з теорій загибелі цивілізації майя – екологічна. Могла бути посуха, яка тривала 10 чи більше років. 

“Міста майя не вимирали за мить, це відбувалося впродовж століття. Гинуло одне місто, поступово проблеми виникали в регіону, починалися конфлікти між сусідами за блага, щоб вижити.

Писали: “День такий-то, прибув такий-то, випили ритуального напою…”. І по напису видно, як рука пішла по нахилу. Зрозуміло, що на них ритуальний напій подіяв, сміється науковець. Наприклад, в Гватемалі є печера, в якій проводили ритуали з використанням психоделіків, наркотичних речовин: різних ліан та корінців. Текст у печері малювали пензликами. 

Ще 20% писемності майя – тексти про війну, політичні союзи. 

Цікаво, що у майя навіть шрифти різні були і розміри, як у наших газетах.

Зразки писемності майя, що дійшли до наших днів – це часто сухі протокольні записи. Юрій розповідає, що були тисячі книг, з віршами та літературою, але в умовах тропічного клімату за півтори тисячі років їх дуже важко зберегти.

Тому науковці здебільшого вивчають камінь. А він має свою специфіку. Що пишуть на пам’ятнику у Києві? “Тут жив такий-то видатний діяч“, чи “За сприяння мера Києва побудували дитячий майданчик…“

Частина написів на камені вказує на те, що майя мали тексти-хроніки, а в камінь чи на посуд записували уривки.

Чаша для какао чи кукурудзяного киселю 8-9 ст. н.е., Аканкех, Юкатан

Інформацію про майя тоді ще школяр Юра поступово збирав і вивчав.  А коли з’явився інтернет, написав знаним дослідникам майя, які жили за кордоном. І йому відписали. Зав’язалась переписка. 

Здавалось би, таке захоплення цивілізацією майя – пряма дорога на історичний факультет. Але Юра пішов вчитися на бухгалтера. А потім – на фінансиста.

Тато хлопця, військовий та бізнесмен, спочатку не хотів, щоб син займався майя, а потім підтримував. Але радив сину так: “Щоб голова не боліла і ти міг на шмат хліба в житті заробити, піди на економіста чи бухгалтера”. 

Юрій тата послухав і досі не шкодує, бо зміг заробляти на хліб, працюючи у великих компаніях та маючи власний туристичний бізнес.

Втім, цифри і фінансові розрахунки любові до майя не применшували. Ще під час свого університетського навчання Юра їздив на наукові конференції по майя. Був незалежним вченим, бо вмів працювати з джерелами і їх перекладати.

Згодом науковці запросили 19-річного українця на конференцію з окремою секцією про майя  до Варшави. Це був 2000 рік, 50-й Конгрес американістів.

Юра поїхав. Англійську знав на базовому рівні. Хотів “просто подивитися”. А там – вчені зі своїми презентаціями поприїжджали. 

“Що може дитина з райцентру запропонувати з такої екзотичної темі? Навіть літератури якісної не мав”, – пригадує науковець.

Втім, там він роззнайомився з іншими майяністами, вони ділилися з ним літературою, він дізнавався про конференції і їздив на них.

“Я був доволі активним молодим вченим. Хай небагато людей займалися цим питанням, але вони розбиралися в ньому. 

Так з’явилася група підтримки мене як українського молодого вченого. 2000-го року я був наймолодшим дослідником  майя у світі“, – каже Юрій.

Кіріґуа? — стародавнє місто майя у гватемальському департаменті Ісабаль

У свої неповні 20 років він вперше дешифрував ієрограф майя, який не зрозуміли інші вчені – алай. 

Річ у тім, що майя все любили підписувати: “Трон царя такого…” чи “Келих для какао царя такого…”. Більшість ваз майя мають стандартну ієрографічну послідовність. Це виробничі написи. Наприклад: “Ось розписаний келих для плодового какао“, “Ось келих для кукурудзяного киселю“, “Ось “хатка” для тютюну”. 

Міняється тільки тип вази, але починається з ієрогліфа “ось”. І його ніхто не міг дешифрувати. 

Дешифрований Юрієм ієрогліф стандартної послідовності на фрагменті поліхромної кераміки – алай “ось, це” (вказівний займенник), фото Юрія Полюховича

Якщо дуже спростити, то Юра, маючи хорошу пам’ять і вже напрацьовану базу знань, співставив тексти майя, написані в 16-17 столітті латиницею, з оригінальними знаками, і зробив своє перше відкриття.

***

З часом він все ж вирішив вивчитися на історика, і подався на магістратуру в Києво-Могилянську академію. Щоб вступити, хлопець мав мати бакалаврський диплом історика. А його не було. 

Назустріч пішов тодішній завкафедри Юрій Мицик: “Юра, ми тебе візьмемо в магістратуру, але ти за літо мусиш написати роботу балакаврського рівня з твоєї тематики”. 

Тож Юра ціле літо писав дипломну роботу, і таки вступив на магістратуру:

У 21 рік молодий вчений поїхав в свою першу експедицію до Мексики.

Загалом Юрій здійснив близько сотні експедицій – наукових та туристичних – у краї стародавньої цивілізації.

“Завжди повторюю, що контакти дорівнюють контрактам. Безпосередній контакт з вченими і колегами допоміг мені вийти на новий рівень наукової діяльності.

У середовищі, коли люди бачать твій потенціал, вони пропонують: “Давай до нас”. Якщо ти ізольований, навряд чи щось вийде, бо хто знатиме про твої дослідження?”.

Він брав участь у стількох різних проектах, що їхні назви й фонди, які виділяли фінансування,  часом важко вимовити: у Гватемалі, Мексиці, США, Німеччині, Белізі, Великобританії, Нідерландах.

Втім, серед них було одне місто, яке займає в серці науковця особливе місце –  Паленке.

Паленке, фото Юрія Полюховича

“Для кожного майяніста Паленке – особливе місце. Його треба побачити. Це найпрекрасніше місто майя, з розкішним мистецтвом та архітектурою. Те, що було тут, не було ніде. Найбагатші, найцікавіші і найбільш збережені тексти походять звідси.Паленке – перше стародавнє місто майя, куди Юрій потрапив як турист, у 2001 році. Взяв з собою важку велику відеокамеру і знімав свою першу зустріч з пірамідами майя:***

Я очікував пірамідки невеликого розміру. А коли побачив на власні очі – вони такі величезні!”. 

Паленке належить до класичного періоду існування цивілізації майя, приблизно 5-8 століття нашої ери, писемні джерела про місто обриваються на 799 році. Там жило близько 10 тисяч мешканців.

А ось Юрій через майже 20 років, 2019 рік

Юрій був у Паленке, певно, понад сотню разів, але перший раз пам’ятає найбільше: запахи тропічного лісу, вологість, коли ходиш, як в парнику, і одяг на тобі весь мокрий. 

У Паленке у “Храмі написів” похований цар Пакаль, віко його саркофага теж має рельєфне зображення.

Цікаво, що для створення червоної фарби тоді використовували сульфід ртуті, надзвичайно токсичний. Але майя ним покривали тіло небіжчика , бо вважали це символом сходу та відродження з потойбічного світу.
А ось гробниця “червоної королеви” безіменна, без написів. Вчені сходяться на думці, що це дружина Пакаля, Іш-Ц’акбу-Ахав.

Фото National Geographic

“Я 20 років мріяв мати можливість вивчити гробницю Пакаля. Цього року моя мрія збулася”, – усміхається Юрій.

Він став учасником проекту з реставрації та консервації археологічної спадщини Паленке від Національного інституту антропології та історії Мексики.

З грудня 2018-го по червень 2019-го жив у Гватемалі. В рамках проекту двічі об’їздив всю Центральну Америку. Був епіграфістом наукового проекту, документував тексти:

“Не міг повірити, що буду головним спеціалістом з епіграфіки в Паленке і матиму доступ до всіх матеріалів розкопок за 100 років, що це буде в моїх руках! 

 

“Ми там ходили, вибачте, в трусах, бо по-іншому неможливо. Але є в цьому і плюс. Ти швидко худнеш”, – про експедицію вчений розповідає з гумором.Надворі пекло сонце, а Юрій з помічником закривали спеціальноючорною матерією вхід в храм, і з ліхтарем фотографували під різними кутами кожен ієрографічний блок.

Текстів в Паленке було так багато, що команда працювала й ночами:

“Тобі дали дозвіл, про який ти мріяв роками, і тут треба взяти все і зразу. Іншого шансу може не бути. 

Нам дали три дні на гробницю, і ми перефоткали по 10 разів кожен міліметр. А це стратегічна річ: найвідоміше поховання царя майя.

До нас такого рівня документації ніхто не робив. Впоралися, і все це ляже в основу наших  майбутніх робіт. Якщо ми це зробимо якісно, то це буде внесок на довгий час”.

Під час документації знаків майя їх ще й промальовують. Спочатку олівцем перемальовують, потім сканують і завершують у графічних редакторах . Це важлива робота, адже якщо рука неправильно вимальовує лінії, не вдасться точно передати зміст зображеного.

У джунглях Юрій з острахом чекав зустрічі зі зміями й тарантулами. Брав з собою таблетки від малярії, бинти і джгути. Реальність виявилась іншою. За майже 20 років подорожей, в тому числі у дикі місця, куди команду супроводжували провідники зі зброєю, змій Юрій бачив 3-4 рази. І то маленьких. На хижаків на кшталт ягуара ні разу не натрапив, хоча сліди та екскременти були. А от диких пташок у джунглях і справді багато.

Як і метеликів. Втім, жодного ієрогліфа, який би зображав метелика, у майя не було. “Ягуар був, наприклад, а метеликів у текстах чомусь не згадували”, – сміється Юрій.

***

До нашого часу дожили 28 груп народів майя. У них схожі мови. Цікаво, що навіть сучасні мови майя схожі з давніми.

Юрій пригадує, як їздив з групою туристів по джунглях. В Паленке взяли з собою сучасного майя-чоль. 

Підходять до стародавнього монументу, Юра читає туристам текст в оригіналі, і сучасний майя шокований, що білий чоловік отак вільно читає тексти його предків.

І майже всі слова, особливо корені слів – наприклад, “вогонь”, “небо”, “дерево” – збереглися у мові сучасних майя. Змінилась радше вимова.

Наприклад, у давній мові майя дерево називали “те”. А в сучасній мові майя-чоль – “тьє”. Маму – “на”, а в сучасній мові вона уже “нья”. Пташка – “мут” і “муть”.

Наразі Юрій працює першим заступником міністерки освіти та науки Ганни Новосад, курує саме науку і має великі плани на її розвиток.

Він працював в проекті Каліфорнійського університету, на який виділили мільйон доларів. Тому, сміючись, каже, що “гуманітарій – це не вирок”. 

І мріє, що колись йому таки пощастить і він знайде кодекс (повноцінну книгу) майя.

Ірина Андрейців, УП

Усі фото зроблені або надані Юрієм Полюховичем