Історія реабілітованого на Рівненщині захисника, який вижив після бомбового удару
З часу повномасштабного вторгнення в Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни реабілітацію пройшли сотні захисників із різних куточків України. Серед них – сержант ЗСУ Сергій Фабрика із позивним «Єгер». Родом він із села Стара Осота Кіровоградської області. Чоловікові 46 років, 9 із яких він воює за Україну.
«Моя служба почалася в 2014 році. Відвів сина до школи і пішов на війну», – згадує чоловік. У 2015 році він отримав важке поранення. Довго лікувався. У 2021 році ще ходив із паличкою, а з початком повномасштабного вторгнення вже бігав у розвантажувальному жилеті.
У Рівненський обласний госпіталь він потрапив після пережитого бомбового удару. Фугасна авіабомба впала менше, ніж за 10 метрів від бійця. Кажуть, після такого рідко виживають.
«Мене відкинуло метрів на 20. Я впав у вирву. Зверху мене присипало землею, тільки черевик виглядав. Як дихав, не знаю. Мене побратими відкопали, – розповідає Сергій Фабрика. – Я три місяці пролежав на спині. Розтрощило три хребці, а спинний мозок залишився цілим. Це досі всіх дивує. І коли говорять, що в той момент мене оберігав янгол-охоронець, то мушу сказати, що крила я йому добряче постирав. Це вже Бог мене в долонях тримав, бо по-другому бути не може».
Боєць тоді отримав численні травми. Каже, під час минулого поранення пережив одну клінічну смерть, а цього разу – три.
«Пригадую, що бачив покійного побратима «Барса». Великий крейдяний куб, ми з ним сидимо, куримо, балакаємо і я чую: «Єге-е-е-ер!!!!». Але все інше, не таке, як зазвичай. Наче й дерева є, але будинки – не будинки, рідко розкидані, наче куби. Знов чую: «Єге-е-е-е-е-е-р!!!!!». Кажу: «От трясця! І тут без мене не впораються». Кидаю недопалок, прокидаюся, а наді мною жінка з дефібрилятором стоїть. Я їй кажу: «Чому кликала?!», а вона повертається і говорить комусь: «Він розмовляє…»».
Цієї неділі минув місяць, як боєць знову почав ходити. Чоловік розповідає, що кожні пару днів помічає за собою невеличкий прогрес.
А ще захисник зізнається: «Я воюю за Україну, яку люблю. Не любив, не буду любить, а вже люблю».