20°

Коли і хто має колядувати, щедрувати та засівати?

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така –

Дайте, дядьку, п’ятака…

Певне, в Україні не знайдеться людини, яка б не чула цієї колядки. Останніми роками діти, вітаючи з різдвяними святами, послуговуються переважно цим текстом, хоча у минулому, а подекуди й нині у окремих регіонах ще збереглися глибокі традиції різдвяних віншувань.

Коли треба колядувати?

Молоді люди, гуртуючись у ватаги (дружини), починали готуватися до колядування від свята Введення (Введення в Храм Пресвятої Діви Марії), тобто з 4 грудня. Вони розучували колядки, майстрували восьми-, семи- чи шестикутну рухому звізду, обирали головного розпорядника – ватагу (березу).

Колядки в Україні виконують на честь Різдва або, як кажуть на Поліссі, на Ко́ляди, що припадає на 7 січня за григоріанським календарем.

На Покутті (Прикарпаття) діти ходили колядувати на Святвечір, на переважній території України – Слобожанщині, Поліссі, Наддніпрянщині, Гуцульщині – першого дня Різдва, на західному Поділлі – лише вранці наступної днини.

Загалом подекуди дозволялося колядувати аж до Стрітення (15 лютого), хоча переважно – до Водохреща (19 січня), бо тоді “розстріляли коляду на льоду”, адже під час освячення води мисливці стріляли з рушниць, ознаменовуючи завершення різдвяних святок.

Після нічної служби першими сповісниками народження Ісуса Христа були семи-восьмирічні хлопчаки, які оббігали хати найближчих сусідів з віршованими віншівками:

“Я маленький хлопчик,

Виліз на стовпчик,

На скрипочку граю,

Христа прославляю!”

або

“Колядин, колядин,

Я у батька один,

По коліна кожушок,

Дайте, дядьку, пиріжок!”.

Завершували речитатив словами: “Христос народився!”. І чули у відповідь: “Славімо Його!”. Після обіду колядувати вирушали підлітки, а надвечір – парубки. Колядували переважно хлопці, дівчата у різдвяних віншуваннях участі не брали, оскільки за давнім віруванням першим гостем (полазником) мав бути представник чоловічої статі, щоб ощасливити обійстя.

На Гуцульщині до гурту запрошували музикантів: скрипалів, трембітарів. У колядницьких текстах оспівувалися господар та господиня, їм бажали щастя, здоров’я, щедрого врожаю та приплоду, а дорослим дітям – подружньої пари.

Були окремі колядки для панотця, вдови, бджоляра тощо. У радянські часи колективи художньої самодіяльності, намагаючись поширити новітню обрядовість, вітали агрономів, доярок, вчителів, лікарів спеціальними текстами щедрівок з репертуарних збірників.

Двори односельців обходять також вертепники, розігруючи сцени євангельських легенд про чудесне народження Ісуса Христа, поклоніння Йому трьох волхвів і злодіяння царя Ірода. Церковна півча вітала односельців з колядками християнської тематики “Небо і земля”, “В Вифлеємі новина”, “Бог предвічний” тощо.

Коли треба щедрувати?

Дівчатка-підлітки та дорослі дівчата натомість щедрували попід вікнами на Щедрий вечір або Маланки (13 січня). Як тільки починало сутеніти, то тут то там по селі можна було почути: “Ой сивая та і зозуленька…”, “В полі, в полі плужок ходить…”

У селах Галичини, Буковини та Поділля дотепер зберігся звичай маланкування, коли парубоча ватага перевдягала найудатливішого хлопця в Маланку, який чинив бешкети господарям хати: розкидав сміття, заглядав у піч, видивлявся чи всюди прибрано, чи смачно приготовано. Тому господарі заздалегідь старалися навести лад у господі.

На Київщині молодь водила Козу, організовуючи театралізоване дійство, головними учасниками якого були Коза, Дід, Лікар, Циганка, Стрільці-молодці тощо.

Під жартівливі діалоги Коза помирала і не хотіла оживати, поки господар її не почастує чимось смачненьким, а потім радісно витанцьовувала, бо де Коза ходить, там жито родить…

Коли треба засівати?

З приходом Василів (Василія Великого – 14 січня) відбувалися обрядодійства аграрного характеру. Вдосвіта хлопчики вирушали посівати від хати до хати односельців цільними зернами жита-пшениці зі словами: “Сій, Боже, роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю! На щастя, на здоров’я, на новий рік, щоб уродило краще як торік!”.

Традиційно малих колядників, щедрувальників та посівальників чекали з нетерпінням і щедро обдаровували яблуками, горіхами, гарбузовим насінням, пиріжками, бубликами, цукерками, зрідка дрібними грошима.

У ватазі дорослих парубків та дівчат був міхоноша, який у велику торбу збирав усі гостинці для загального частування на великих вечорницях.

Різдвяно-новорічні віншування у різних регіонах України вирізняються багатим і різноманітним змістом та мелодикою. Проте їх об’єднує побажання добра, достатку, любові та щасливого життя у прийдешньому році.