Легалізація зброї: вогнепальні аргументи «за»

У Верховній раді України зареєстровано два законопроєкти про легалізацію цивільної вогнепальної зброї та боєприпасів до неї – №4335 та альтернативний №4335-1. Дискусія в суспільстві розгорілася така, що аж порох в порохівницях почав диміти. Чи готова країна до глобального озброєння населення? Про що свідчить досвід інших країн? Що станеться с суспільством, якщо воно відчує себе захищеним? На ці та інші запитання ми спробуємо дати відповідь у цьому матеріалі.

Ті, хто знаходиться у державного керма України, вже більше 20 років дискутують про те, чи можна дозволити простиv українцям володіти короткоствольною вогнепальною зброєю. І кожен раз риторика одна й та сама: суспільство ще не готове. Але давайте поглянемо на факти. Українці вже давно легально володіють зброєю, тільки у вигляді мисливських гладкоствольних та нарізних рушниць. Чим вони відрізняються від пістолетів? Розміром, який дозволяє носити таку зброю приховано. Але і карабін при бажанні можна добре сховати.

Нинішня влада теж вважає, що українці не готові до тотального озброєння. Володимир Зеленський неодноразово висловлювався проти того, щоб кожен українець міг отримати дозвіл на володіння вогнепальною зброєю.

Сьогодні існує два законопроєкти, в яких враховані всі регулюючі механізми щодо цього делікатного диспуту. Ми не будемо детально розглядати кожен з них, щоб не потонути у хвилях юридичних квінтесенцій. Просто поглянемо на проблему з точки зору людини, яка відчуває себе незахищеною.

Статистика свідчить про те, що від рук злочинців на місці злочину гине 10 тис. українців щороку. При цьому, за інформацією українського МВС, сьогодні громадяни володіють приблизно 1 млн одиниць вогнепальної зброї. Легально. Незаконної зброї значно більше. Швейцарські Дослідники з організації Small Arms Survey оцінюють цей показник у 3-5 млн одиниць.

Законопроєкти: 4335vs4335-1

Чому експерти розділилися на два табори: тих, хто підтримує законопроєкт №4335, та тих, хто на боці проєкту закону №4335-1? Якщо уважно вчитатися у норми запропонованих документів, то все стає на свої місця. І головна відмінність полягає у тому, що законопроєкт №4335 ніяким чином не відповідає тим нормам, якими керуються країни розвинутої демократії. Саме тому і з’явився альтернативний проєкт, який передбачає заповнення юридичних пробілів та виключає можливості корупційних схем.

По-перше, 4335 суворо забороняє простому українцю володіти і носити короткоствольну вогнепальну зброю. Це позбавляє нас шансів на самозахист і гарантує цілковиту безпеку злочинцям, котрим на володіння зброєю не потрібно жодного дозволу. Погодьтеся, якщо злочинець буде усвідомлювати, що у його потенційної жертви МОЖЕ бути при собі зброя, він десять разів подумає, перш ніж заподіяти шкоду. В той же час альтернативний проєкт закону дає кожному з нас дієве знаряддя самозахисту. Але при умові, що громадянин буде дотримуватися доволі жорстких вимог.

По-друге, 4335 дає право володіти травматичною зброєю лише «окремим категоріям громадян». 4335-1 з повагою ставиться до кожного українця, тому виступає проти дискримінації, просто прирівнюючи «травмат» до «вогнепала» по вимогам до вікових обмежень для отримання та навчання володіння нею.

По-третє, норми 4335 передбачають передачу українського Реєстру зброї у монополію управління Міністерства внутрішніх справ. І одразу в свідомості спливають образи величезної зміюки корупції, яка обплутує ринок легального обігу зброї в Україні. В законопроєкті 4335-1 пропонується передати Реєстр в управління Міністерства юстиції і визначити іншими суб’єктами цього Реєстру як МВС, так і Національну поліцію. Відчуваєте різницю?

По-четверте, легалізувавши зброю, необхідно внести певні зміни до Кримінального кодексу України в частині покарань за порушення правил обігу зброї. І тут «пан» 4335 вносить пропозицію зробити таке покарання таким самим, а іноді і меншим за зґвалтування або розбій. 4335-1 намагається зважити всі за і проти та деталізувати всі підстави для самозахисту.

По-п’яте, у законопроєкті 4335 взагалі проігнороване існування вільних від зброї зон. В той час як 4335-1 вводить такі зони у законодавче поле.

Насамкінець, 4335 змінює Дисциплінарний статут ЗСУ, що створює підстави для нагородження «короткостволкою» будь-кого. Навіть за відсутності підстав. А от в 4335-1 говориться про те, що відзнакою «Вогнепальна зброя» може бути нагороджена лише особа, яка служить у відповідному відомстві, і тільки за видатні заслуги.

Все вищенаведене дозволяє зробити висновок, що будь-який закон потребує детального опрацювання з залученням експертів. А потрібна чи ні зброя в країні, яка воює, вирішувати все ж потрібно.

Досвід інших країн

Взагалі законодавство, яке регулює обіг вогнепальної зброї, у різних країнах можна класифікувати стосовно деяких специфічних характеристик.

1. Відсутність необхідності мати дозвіл на купівлю більшості видів зброї у ліцензованих дилерів.
2. Часткове ліцензування: коли будь-який громадянин, який не має заборон, може придбати рушницю, а спецдозвіл потрібен лише на пістолети і напівавтоматичну вогнепальну зброю.
3. Дозвіл на володіння зброєю без поважної причини або з простим декларуванням такої причини.
4. Потреба у вагомих підставах для отримання ліцензії на вогнепальну зброю.
5. Повна заборона на володіння вогнепальною зброєю цивільними особами.

Попередньо потрібно сказати, що досвід багатьох країн, які раніше входили до складу СРСР, свідчить про те, що забезпечення цивільним права володіння вогнепальною зброєю знижує рівень злочинності мінімум на 30%.

Далі ми розберемо показники смертності, пов’язаної з використанням «вогнепалу» включно з самогубствами. У останній доповіді Всесвітнього фонду народонаселення «Рівень смертності від вогнепальної зброї на 100 000 населення на рік» у топ-10 найбільш безпечних в цьому плані країн опинилися: Сінгапур, Гонконг, Білорусь, Японія, Азербайджан, Південна Корея, Румунія, Великобританія, Польща та Індія. В кінці списку знаходяться: Парагвай, Південно-Африканська Республіка, Філіппіни, США, Колумбія, Бразилія, Гватемала, Сальвадор, Венесуела та Гондурас.

Розпочнемо з більш благополучних сусідів по планеті. В Південній Кореї найбільш суворий закон, який регулює обіг зброї. Навіть якщо зброя і видається, то зберігати її потрібно лише у… поліцейському відділку. Порушення закону може призвести до позбавлення волі строком від 3 до 15 років та до штрафу від $30 тис. до $150 тис.

В Японії «збройний закон» розпочинається зі слів «ніхто не повинен володіти вогнепальною зброєю або вогнепальною зброєю або мечем або мечами». Винятки є, але вони доволі рідкісні.

В Румунії також дуже жорстко регулюють ринок обігу вогнепальної зброї. В цій країні напрочуд складна дозвільна система, яка передбачає дозволи на полювання, самооборону, спортивну стрільбу та на колекціонування. Для того, аби мисливець отримав ліцензію, він повинен пройти доволі тривалу практику з професіоналами. Для спортивної стрільби та колекціонування потрібно бути членом спортивного стрілецького клубу та асоціації колекціонерів відповідно.

Великобританія також суттєво посилила контроль за вогнепальною зброєю, повністю заборонивши автоматичні та напівавтоматичні моделі. Крім того, власник зброї при оформленні дозволу повинен продемонструвати вагому причину для кожної одиниці зброї. Самооборона в якості такої вагомої причини приймається тільки на території Північної Ірландії.

Здавалося б, можна зробити висновок, що жорстка політика держави щодо регулювання ринку зброї забезпечує низький рівень злочинів з використанням «вогнепалів». Але досвід сусідньої Польщі свідчить про інше. В 2011 та 2014 роках ця країна дуже пом’якшила своє «збройне» законодавство. Ці пом’якшення позбавили поліцію дискреційних повноважень відмовляти у видачі ліцензій без пояснення причин. Кількість виданих дозволів росте з року в рік, але Польща, як і раніше, залишається країною з найменшою кількістю зареєстрованих одиниць вогнепальної зброї на душу населення. Відповідно, і з однією найнижчих статистик смертності в результаті використання вогнепальної зброї.

А зараз поглянемо у інший бік – на ті країни, населення яких найбільш потерпає від зброї. Розглянемо для початку приклад США. Багато хто любить маніпулювати тим, що у Сполучених Штатах доволі демократичні закони щодо зброї, тому і смертність в результаті її використання висока. Але ніхто не говорить про те, що більше 60% смертей від вогнепальної зброї – це самогубства американців.

У Парагваї необхідна вагома причина на отримання дозволу. При цьому на 7 млн населення цієї країни видано всього 2 тис. ліцензій на носіння вогнепальної зброї.

В Колумбії діє закон, що забороняє цивільним особам мати при собі вогнепальну зброю, а в Бразилії носіння вогнепальної зброї поза домом є незаконним. Венесуела заборонила приватний продаж вогнепальної зброї і боєприпасів, сподіваючись знизити рівень злочинності. Уряд Гондурасу у 2007 році додатковим декретом призупинив право на відкрите носіння вогнепальної зброї в громадських місцях і обмежив число одиниць вогнепальної зброї на одну людину.

Все це свідчить про те, що навіть суворі обмеження, а інколи навіть і повні заборони не є гарантією того, що рівень злочинності знизиться. Все, що потрібно для цього – це ріст рівня культури використання зброї. Італійський мислитель Чезаре Беккаріа Бонезана якось сказав, що закони, котрі забороняють носіння зброї … обеззброюють тільки тих, хто не схильний до скоєння злочинів і ніколи не наважиться на таке. Щось у цьому є…