Мама покійного Іллі Омельчука розповіла, як затягують рослідування смерті її сина і просить про допомогу

Рівнянка Антоніна Омельчук звертається до усіх небайдужих рівнян, аби надати розголосу у справі розслідування її сина. За її словами, медики та слідчі затягують розслідування. Нагадаємо, за життя 12-річного Іллі Омельчука боролось усе місто.  Батьки хлопчика та волонтери організовували різноманітні акції та заходи, щоб зібрати кошти на трансплантацію кісткового мозку. У бій за життя Іллюші Омельчука включились тисячі людей. Та, на жаль, врятувати життя хлопчику не вдалося.

“Друзі! Звертаюся до Вас за допомогою – не дозволити спустити розслідування смерті мого сина!
Смерть дитини це сліпий біль, і здається що винен цілий світ, особливо, коли ніщо не віщувало лихого. Я чітко усвідомлюю всю складність хвороби і усвідомлю її наслідки, але не такі, які були в моєму випадку. Тому, після раптової смерті Іллюшки ми написали заяву та розпочалось кримінальне провадження проти комунального закладу «Рівненська обласна дитяча лікарня» за фактом неналежного виконання своїх професійних обов’язків, щоб знайти істину причину смерті.
Нині у слідчому відділі Рівненського ГУНП триває досудове розслідування в кримінальному провадженні, яке розпочато 08.04.2017р. за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками комунального закладу «Рівненська обласна дитяча лікарня», що спричинила смерть малолітнього Омельчука І.А., за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст.140 (Неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником). За словами слідчого ведуться усі необхідні дії для правдивого розслідування. Паралельно 07.05.2017 було подано скарги до відповідних органів влади, зокрема МОЗ України з проханням максимально повно забезпечити прозорий розгляд справи та вжити заходів реагування, у межах чинного законодавства України у сфері охорони здоров’я при наданні допомоги Омельчуку І. А. та забезпечити здійснення контролю якості медичної допомоги, наданої моєму синові.
Ми навмисне не виносили це на розгляд суспільства, адже так страшно звинувачувати людину, яка, можливо, ні в чому не винна. Опанувавши себе, з нетерпінням чекали висновку комісії експертів, допиту свідків, справедливої клініко-експертної оцінки, які б розвіяли наші сумніви і поставили остаточну крапку та дозволили жити далі. Проте замість швидкого розгляду справи в нас почалася переписка з чиновниками різного рівня просто заради переписки, що триває уже більше як півроку. І найстрашніше, що за цим стосом листів, що постійно росте, криється життя дітей, біль батьків та повна бездіяльність чиновників…
Останньою крапкою в моєму терпінні стала відповідь від Представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини А.А. Філіпішина, про те, що провести клініко-експертну оцінку якості надання медичної допомоги та обслуговування моєї дитини медичними працівниками КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» не має можливості, тому що в області відсутній дитячий лікар – гематолог відповідної кваліфікації. А як тоді вони лікують?… Цього листа я чекала півроку, дивно, чи не так???
Звертаю увагу на «належну» роботу Управління охорони здоров’я Рівненської обласної державної адміністрації, до якого ще 29 травня 2017 р. слідчий скерував для проведення клініко-експертної оцінки якості медичної допомоги, наданої Омельчуку І., всю медичну документацію, всі матеріали справи. За законодавством для проведення клініко-експертної комісії відведено максимум 45 днів, а пройшло вже п’ять місяців… Отак лікарі затягують розслідування справи, а органи влади мовчать, або дають відписки як з офісу омбудсмена, який повинен сприяти захисту прав, насамперед, коли йдеться про дитину….
Не кажу, що Любов Іванівна — поганий лікар. Врятувала багато життів. Але мою дитину загубила… Просто недооцінила його стан, покладаючись на хороші аналізи на передодні, не надала жодних значень словам мого сина, що йому погано, не послухала моїх благань про те, що щось пішло не так – холодно сказала, що все дуже добре і жодних підстав для хвилювання немає. Словом, ніщо не віщує біди, а Іллюша просто вередливий хлопчик і вимагає до себе уваги… Уваги??? Прокушені дитячі губки, які кровоточать… Оченята повні сліз від нестерпного болю… Слова синочка – «Мамо, ляж біля мене і міцно обійми мене, мені страшно… Мамо, мені так болить, але я терплю, дуже терплю. Мамо, можна я буду іноді кричати, коли геть не можу стерпіти, мені здається так легше… Мамо, я тебе дуже прошу, ти не хвилюйся за мене, лікар же каже, що все добре, я ще трохи потерплю». Дивно чути такі слова від вередливої дитини, чи не так???
До дитячого відділення Рівненської онкогематології ми потрапили 22 лютого 2017 р. з поганими показниками крові, та мабуть як і всі дітки цього відділення. Проте Іллюша позитивно реагував на лікування, про що засвідчує медична документація. І от, 8 квітня, сталася трагедія, в яку не може досі повірити ніхто, зрештою, цю історію Ви знаєте і нічого нового я додати не можу…Хіба так мало бути??? Лікарі зобов’язані зробити все для того, щоб врятувати життя дитини, а не вбивати її! Лікарі не повинні придумувати причини, аби не забрати дитину до реанімації, коли її стан критичний. Натомість змушувати йти з палати до кабінету лікаря довжелезним коридором, довжиною в життя, з тиском 60/30, щоб довести батькам, що дитина імітує поганий стан. Лікарі не повинні шукати виправдання своїм діям та звинувачувати батьків, що взяли напівпритомну дитину на руки та віднесли в палату, тим самим порушили вказівку лікаря. Лікарі повинні піклуватися про свого хворого не зважаючи що п’ятниця і робочий день закінчився!
Зараз триває слідство, у слідчих багато питань до лікарів, проводяться експертизи та різноманітні аналізи і т. д. Я дуже хочу вірити, що результати розслідування будуть правдивими, а не такими, як треба “лікарям”, щоб врятувати свою шкуру. Боюся кругової поруки, про яку всі говорять, і наперед налаштовують, що нічого в нас не вийде, бо своїх лікарі не здають. Багато хто каже, аби мовчав. Мовляв, хіба тобі не боляче все це згадувати, ти що віриш у наше правосуддя, ще жоден не добився справедливості і жодного лікаря не покарали, забудь, адже все правосуддя розбивається об глуху стіну кругової поруки людей у білих халатах. І так шкода, що лікарі не гуртуються і не стають пліч-опліч, щоб врятувати життя. Страшно від того, що кругова порука діє як прикриття злочину (в даному випадку смерті моєї дитини), коли один лікар іншого не здасть, то ті, хто це не робить, автоматично стають співучасниками злочину, на мою думку!!
І якщо ми хочемо жити в гідній державі, мати гідну медицину, нам треба боротися, щоб жити! В іншому випадку (не дай Бог) в цій же лікарні, від рук цих же лікарів, помре ще чиясь дитинка і батьки теж нічого не доведуть, бо їм скажуть: «Ну, от так сталося, ми ж не всесильні, він просто помер – ми не були до цього готові…»… І нічого не можливо довести, так само як не можливо спростувати. Така доля лікарської недбалості, які стосами паперів осідають у відомчих кабінетах, щоб потім бути списаними в архів. Переважну ж більшість цих помилок, як твердить народна мудрість, ховає сира земля. І їм надалі це сходитиме з рук, бо наші медики не ведуть статистики своїх помилок, в тиху мають власне кладовище померлих діток, вважають це нормою, як це не сумно.
Прошу Вашої допомоги, підтримки і поради…
Про перебіг справи обіцяю повідомляти, слідкуйте!”