20°

Насильство над дітьми: як захистити права тих, кого лякає світ дорослих

Нещодавно всі українські медіа облетіли відеоматеріали, на яких видно, як одна з рівненських стоматологинь знущається над своїми малолітніми пацієнтами. Це викликало дев’ятий вал обурення. І нову хвилю обговорення теми насильства над дітлахами.

Дослідження Ради Європи свідчать про те, що  близько 30% всіх дітей в Україні стать жертвами фізичного насильства. Ще 20% зазнають різних форм насильства сексуального характеру. І кожен другий представник малечі на власному досвіді знає, що таке психологічне насильство.

Насилля в дитинстві – проблеми в дорослому житті

Скажіть відверто, хто з нас ніколи в своєму житті не практикував тілесні покарання своїх дітей? Навіть якщо ви лише один раз вдарили свою малечу по «п’ятій точці», то можете бути впевнені в тому, що ваша сім’я поповнила статистику домашнього насилля. Чому? Тому що межі між фізичним насильством та тілесним покаранням у виховних цілях дуже і дуже розмиті. Що визначає ці межі? Загальноприйняті культурні норми, авторитетні заяви фахівців… Але більшість експертів впевнені у тому, що культурне середовище, яке дозволяє практикувати тілесні покарання, і є основною причиною насильства над дітьми.

Які наслідки жорстокого поводження з дітьми? Вирішуйте самі. Насилля впливає на психічне та фізичне здоров’я дитини, і наслідки насильницьких дій тривають все життя. Саме тому насильство можна вважати медичною проблемою. Не будемо говорити про найгірші варіанти, як то тяжкі фізичні ураження та смерть. Лікарі кажуть, що регулярне насильство негативно впливає не тільки на метаболічну та імунну систему, але й змінює нейрохімічні процеси. Не варто забувати про негативний вплив на гіпокамп, який відповідає за пам’ять і нормалізацію рівня кортизолу після стресу; збій у роботі мозолистого тіла, в результаті чого порушуються складні когнітивні функції; вплив на мозочок, що спричиняє порушення координації. Перелік можна продовжувати. Але результат завжди один – страждає емоційний, фізичний та когнітивний стан дитини, що позначається на її поведінці та соціалізації.

На одному з відео видно, як рівненський дитячий стоматолог Інна Кравчук шарпає та трусить маленьку дівчинку, погрожуючи їй шприцом. Мало хто знає, але існує так званий «синдром струшеної дитини», який може застосовуватися як до немовлят, так і до малолітніх дітей.

В 1946 році лікар-радіолог та педіатр Джон Кафей виявив схожість між хронічними субдуральними крововиливами і переломами довгої кістки та травмами, які отримували діти під час того, як їх били ременем. Вже в 1970-х роках він ввів термін «shaken baby». Лікарі Людвіг та Варман першими опублікували цей термін, провівши дослідження серед 20 дітей – кожна дитина отримувала струшування без явних фізичних ознак.

Наслідки жорстокого поводження з дітьми

Для дошкільнят, що стають жертвами фізичного насильства, характерні різні емоційні та поведінкові зміни. Що потенційно могли помітити батьки тих дітей, яких «штурхала» рівненська стоматологиня?

  • лякливість і боязкість;
  • надмірне прагнення догодити;
  • «нерозбірливість» у намаганнях подружитися з усіма дорослими (включно з незнайомцями);
  • брехня та крадіжки;
  • втрата контролю над сечовим міхуром;
  • нездатність до навчання;
  • затримка мовленнєвого розвитку;
  • агресивна поведінка щодо інших дітей;
  • впадання в істерику за найменшого приводу.

Закон, що стає на захист дитини

Існує декілька міжнародних документів, які захищають права дітлахів. Серед них Декларація прав дитини Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй (20 листопада 1959 року), Всесвітня Декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (30 вересня 1990 року), Декларація та План дій «Світ, придатний для життя дітей» (10 травня 2002 року). Але ключовий міжнародний правовий документ, що визначає права дітей в державах-учасницях, – це Конвенція ООН про права дитини, котру Генеральна Асамблея ООН прийняла та відкрила для підписання 20 листопада 1989 року. Текст цієї Конвенції готувався та узгоджувався протягом десяти років.

В Україні Конвенція ООН про права дитини набула чинності 27 вересня 1991 року, ставши частиною законодавства нашої країни. Давайте розглянемо деякі її статті через призму того, що трапилося в одній з стоматологічних клінік Рівного.

Стаття 2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї.

Тобто ніхто, тим паче чужа людина, не має права карати дитину за те, що вона робить чи думає.

Стаття 3. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держава – це ми самі. Це народ. Представниками якого є і лікарі. Це означає, що пані Кравчук, незважаючи ні на що, повинна завжди виходити з найкращих інтересів своїх маленьких пацієнтів.

Стаття 16. Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Тут вже прямо сказано, що ніхто не має права торкатися дитини, якщо вона сама цього не хоче.

Стаття 19. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Бити, ображати і змушувати працювати дитину не мають права навіть її батьки. Не говорячи вже про чужу людину, яка надає медичні послуги.

Стаття 24. Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я. Держави-учасниці намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров’я.

Як би цю статтю інтерпретувала дитина? «Якщо я захворію, то мені забезпечать найкращу медичну допомогу». Відео яскраво демонструє нам, що очікування дітей нерідко не виправдовуються.

А що про все це говорить наша Конституція? В частині другій статті 28 КУ чітко сказано, що наша держава закріпила положення про недопустимість катування, жорсткого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання.

Антон Семенович Макаренко якось сказав, що наші діти – це наша старість. Тому правильне виховання – це щаслива старість. А погане – наше майбутнє горе та сльози. А ще це провина перед іншими людьми.