Рівнянка розповіла шокуючі подробиці перебування в міському відділенні нейрохірургії Рівного
Про шокуючі подробиці лікування у міському відділенні нейрохірургії Центральної міської лікарні Рівного написала Tanya Gontar. Далі текст її запису:
“ЧИ ВАРТИЙ МІЙ ШОК ШОКУ?
Виношу особисту ситуацію назагал, аби розібратися, чи нормальним є те ,з чим сьогодні зіткнулася.
Маму 06.09.2017р. госпіпалізували в нейрохірургію на Мірющенка з травмою голови (тріщина черепу і гіматома ) + зламана ключиця. Ще в приймальному мені повідомили про необхідність трепанації , далі лікар досить наполегливо переконував в необхідності оперативного втручання , при цьому не даючи жодних перспектив , що це покращить її стан. Порадившись з родичами , та іншими спеціалістами , врахувавши побажання мами , ми вирішили спробувати медекаментозне лікування , яке дало позитивну динаміку , що підтверджує повторний знімок КТ і безпосереднє самопочуття мами. При цьому лікарі і далі наполягали на операції. Коли я відмовилась ,то повідомили, що тепер маю забрати маму додому.
Я стримувалась від публічності, коли спостерігаючи динаміку одужання мене змушували класти 79-ти річну маму під ніж лякаючи і звинувачуючи, мовчала , спостерігаючи, як важкохворих пересовують, перекочують , перетягують з ліжка на каталку, не маючи жодних спецзасобів для цього , окрім простирадла , мовчала, коли забуваючи про зломану ключицю її смикали за руру , коли в палаті де 4 ліжка і кожний здав в примусовому порядку банку рідкого мила, але помити руки нічим, коли запрпонували заплатити водію швидкої за танспортування додому без чеку, на бензин.
Були і позитивні моменти, за які дякую- це медсестри , які доглядали , годували, міняли памперси і розповідали про шалені скорочення.
Тепер момент шоку “останнякрапля”. Я сподівалась, що з лікарні мені допоможуть доправити важкожвору маму додому з належними медичним супроводом, але виявилось , що таке не передбачено.
Якщо дійсно не передбачено , то вважаю за потрібне розставити пріоритети і передбачити.
Домова служба таки донесла на ношах хвору додому , повідомивши, що роблять таке не вперше , почуваючи себе при цьому ніяково , хлопці теж вважають , що транспортування хворих справа фахівців.”