17°

Смертні небожителі або Кому в Україні жити добре?

Інколи людей перестає влаштовувати існуючий порядок речей. Сьогодні українці злі, немилосердні і практично осатанілі. Вони малюють у своїй вічності образ чиновника. Вгодованого і задоволеного життям господаря. Нас дуже зацікавив лист одного з наших читачів. Ми вирішили опублікувати його, зберігши синтаксис та лексику автора. Допис висловлює його особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою редакції.

Американський політик та юрист Бойс Пенроуз говорив, що державна служба – це останній прихисток нехлюїв. Дивлячись на нинішнє чиновництво доволі важко не погодитися з таким твердженням.

Хто з нас не чув на свою адресу тихих слів справедливого докору: «Злі ви – піду я від вас»? Напевно, багатьом довелося. А хіба нам сьогодні немає від чого озлитися і на оточуючих, і на самих себе, і на весь білий світ? Ну ось кого, приміром, не дратують деякі нюанси, пов’язані з можновладцями і чиновниками? Йдеться про державних службовців, які хочуть зайняти своє місце в шерензі олігархату, вкритого діамантовим пилом. І чи можна говорити в цьому випадку про людські заздрощі, якщо з простим народом, який батрачить без продиху, обходяться далеко не по-людськи? А наші «верховні жерці» кладуть на вівтар свого добробуту всі народні сподівання на краще життя. Та й просто кладуть…

Більш того, вони долучають до сімейного бізнесу «жертвоприношення» і своїх нащадків, які теж не проти, йдучи слід у слід за своїми батьками, відкусити від загального пирога багатства і безтурботного життя. А холопи смиренно дивляться знизу вгору і щиро радіють всім «кісткам» обіцянок, які сиплються на них з вершини ієрархічної піраміди.

До речі, про піраміди. В Єгипті наші політики вже давно не відпочивають. Нудно, мляво, а головне – непрестижно. Адже їхній абсолют – це реноме. Сенс їх діяльності на політичній ниві, сенс їх власного самоствердження і, звичайно , сенс усього їхнього життя, яке вони самі щиро вважають ідеалом самопожертви. Ось чому заздрість в нашому суспільстві є синонімом злості. Все залежить лише від того, дадуть нам надбавку до пенсії або знову зіштовхнуть гривню в стічну канаву девальвації. Ми дивимося на їхній дорогий одяг і сором’язливо прикриваємо плями на власних вбраннях з «секонд-хенду». Ми вдивляємося в непроглядне тонування їх дорогих авто, а самі бачимо світло лише крізь забризкане їхньою рекламою скло їхніх маршруток.

Ми зиркаємо на ексклюзивний годинник і думаємо: а що насправді є пріоритетом – платиновий хронометр на пухкій руці чи можливість закупити в дитячу лікарню все необхідне кардіологічне обладнання? В нашому суверенному випадку навіть не діє мудрість, яка говорить, що, сумніваючись, не варто запрошувати нових правителів. Тому що вони відразу візьмуться за злодійство, а старі вже прокралися вдосталь.

Наші правителі ненаситні і задовольнити їх потяг до матеріального не можуть навіть суми, які фізично витратити – проблема. І якщо вже нас затягнуло в фінансовий вир питання, то давайте порівнювати. Середня зарплата сьогодні на Рівненщині десь в межах 10 500 гривень. Мінімальна пенсія – 1769 гривень. Їжаку зрозуміло, що з такими доходами нам не виграти в шаленій гонці з споживчим кошиком. Щоб не існувати, а жити, потрібно: як мінімум – обзавестися громадянством славного Данського королівства, як максимум – вирости до рівня кишень наших панів-депутатів.

Виявляється, ці люди, яких ніяк не назвеш малозабезпеченими, завдяки своєму непорушному залізобетонному статусу набули право на величезний список пільг, на відсутність юридичної  відповідальності  за результати  голосування або висловлювання у Верховній Раді України, на процентні надбавки до зарплати та  одержання винагород  за  вислугу  років,  на винагороди за підсумками роботи, на довічне якісне і безкоштовне лікування, службовий транспорт і т. д.

Чому народний обранець будь-якого рівня, для якого тур на Мальдіви – це така ж дрібничка, як і мармурова яловичина в морозильнику, повинен отримувати більше, ніж токар-фрезирувальник? І навіть урізавши йому пенсійне фінансування до 1769 гривень, ми нічого не змінимо. Грошей на безбідну старість у нього більш ніж достатньо. Але все одно більшість українців отримало б значне моральне задоволення, якби вгодованого депутата, гемоглобін якого через недоїдання ніколи не падав нижче 150, зрівняли б у фінансовому відношенні з нашими бідолахами-пенсіонерами.

Однією з ключових рис, яка притаманна майже всім українцям, є політичний дальтонізм. Ми вже майже не розрізняємо головні кольори вітчизняного політикуму. Депутати можуть повернути нам цю здатність, вивільнивши певну дозу політичної волі. Наприклад, ввести для депутатського корпусу зарплату, яка б дорівнювала середній оплаті праці середньостатистичного українця. Або скоротити кількість помічників-консультантів та й самих депутатів. А в підсумку пересаджати всіх… на Daewoo Lanos. Хтось спитає – а як це, вдарити важкою пролетарської кувалдою по «депутатському комуністичному раю»? Та хоч би й так. Але все це звучить занадто утопічно для нас, і науково-фантастично – для них.

Чиновники їздять на «Мерседесах» S-класу, салони котрих прикрашені шкірою корів, які вирощуються в Норвегії лише тому, що там менше комах, які могли б покусати велику рогату і декоративну худобу. А їх посилені броньовані моделі BMW почали серійно збирати в Мексиці для ринку Південної Америки, де можновладці дбають про захист від довгих рук мафії. Кого бояться наші депутати? Та нікого. Вони просто захищаються сантиметрової бронею від дійсності, в якій так багато голодуючий старих, помираючих від лейкемії діточок і босих педагогів.

Вони відмовилися від стереотипів «хомо совєтікус» і придумали свій власний дрес-код. Brioni, Kitton, Zenia і Louis Vuitton. А зверху всієї цієї розкоші перлинні намиста і старовинні брошки. В одній кишені дзвонять Verty за 30 тис. євро, а в іншому – тече дорогими чорнилом Parker. І в деклараціях про доходи суцільний блеф.

Держслужбовці мутують в наших господарів. Вони забули про своє шосте чуття – про обов’язок перед тими людьми, без яких всі їхні «тілорухи» були б суцільним безглуздям. Їх теж можна зрозуміти. Накраде, скажуть – негідник, залишиться з народом – назвуть дурнем. І так хочеться вірити, що не всі ті, хто пройшов в депутати, – пройдисвіти. І як тут не розсміятися народній мудрості, яка говорить, що закони у нас сирі лише тому, що у законотворців погано «варять казанки»? Зрозуміло, що влада сильніша за «ВІАГРУ». Вона неймовірно збуджує. Саме тому нашим обранцям давно вже пора перейти з коньяку на пустирник з глодом. Але це лише побажання. Порада від простих смертних, яким навіть природного бажання не вистачить, щоб дістатися до небожителів.